Дещо про лідерство
Перш ніж говорити про природу і зміст лідерства, слід спочатку розібратися,
а що ж воно таке? На сьогоднішній день існує велике різноманіття визначень
лідерства, які за своїм змістом можуть бути широкими чи вузькими, конкретними
під певну ситуацію чи загальними (універсальними). Як би там не було, ми всі
чітко розуміємо, що лідерство – це насамперед вміння вести за собою певний
колектив, яке досягається за допомогою сукупності різних навичок, знань,
досвіду, характеру лідера, його харизми тощо. Тобто, за своєю природою,
лідерство уособлює прагнення людини до влади та визнання, що поступово
здобувається і завойовується у своєму оточенні.
Особливо гострим постає питання лідерства у ситуаціях, коли певна група
людей перебуває у пошуку тієї особистості, яка здатна їх повести. Такий процес
може проводитися як хаотично, так і організовано, з використанням певних
критеріїв, так і без них, з акцентом на певні вміння та знання так званого
кандидата, так і без цього і т. п. Даний перелік можна продовжувати і продовжувати.
Та що б саме не бралося до уваги при формуванні такої якості як лідерство, слід
відмітити, що все-таки ця якість є універсальною і може гартуватися та
виховуватися у найрізноманітніших соціальних сферах та умовах.
Лідерство і менеджмент
Менеджер, приймаючи рішення, повинен бути впевненим у їх реалізації. З цією
метою він вдається до адміністрування, яке ґрунтується на суто формальних
важелях впливу, і застосовує свої лідерські якості, що посилює його керівні
позиції, зміцнює формальний статус. Сила впливу лідерських рис у керівника
формує певний стиль керівництва, який може бути більш або менш ефективним у
різних управлінських ситуаціях.
Основою керівництва є вплив і влада.
Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у групі людей, на визнанні
професіоналізму та компетентності.
Керівник, який досяг влади лише завдяки своїй посаді і керує людьми
винятково з цих позицій, належить до формальних лідерів. Його влада поширюється
переважно на виробничі відносини і здійснюється за схемою «начальник-підлеглий».
Владні позиції керівника зміцнюються, якщо він, окрім формальних підстав
керувати, завоює прихильність підлеглих завдяки особистим якостям –
компетентності, рішучості, цілеспрямованості, енергійності, вмінню пробуджувати
ентузіазм тощо, тобто виявить лідерські якості, що ґрунтуються на неформальній
основі.
З позицій інтересів організації ідеальним є поєднання формальних і
неформальних основ влади. Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські
функції через призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі
складаються стосунки «лідер-послідовник», які значно тісніші та
результативніші, ніж відносини «начальник-підлеглий».
Лідерство підсилює керівні дії менеджера у таких сферах, як визначення
цілей, координація зусиль підлеглих, оцінка результатів їхньої роботи,
мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевненість, уміння
вести за собою тощо), забезпечення групової синергії; відстоювання інтересів
групи за її межами, визначення перспектив її розвитку тощо.
Однак на практиці ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером і
навпаки. Як зазначає російський вчений О.Віханський, їх основні характеристики
перебувають в різних вимірах.
Відмінності менеджера і лідера
Менеджер
|
Лідер
|
Адміністратор
|
Інноватор
|
Доручає
|
Надихає
|
Працює за цілями інших
|
Працює за власними цілями
|
План – основа дій
|
Бачення – основа дій
|
Покладається на систему
|
Покладається на людей
|
Використовує аргументи
|
Використовує емоції
|
Контролює
|
Довіряє
|
Підтримує рух
|
Дає імпульс рухові
|
Професіонал
|
Ентузіаст
|
Приймає рішення
|
Перетворює рішення на реальність
|
Робить справу правильно
|
Робить правильну справу
|
Його поважають
|
Його обожнюють
|
Людина може бути менеджером, лідером,
або менеджером і лідером, або ні тим, ні іншим. Наприклад, у разі виконання
планів менеджери концентрують увагу на результатах моніторингу, відповідності
цих результатів цілям і усуненні відхилень. На противагу цьому лідер зосереджує
свою увагу на спонуканні людей до долання бюрократичних перепон, що допоможе
досягти визначених цілей.
Для того, щоб бути ефективним, організації повинні мати як менеджерів, так
і лідерів. Лідерство потрібне для забезпечення змін, а менеджмент – для
досягнення запланованих результатів. Менеджмент у поєднанні з лідерством може
забезпечити плановані зміни, а лідерство у поєднанні з менеджментом – дати
змогу організації належно вписатися в середовище.
Сучасні концепції лідерства
Концепція атрибутивного лідерства
Дана концепція спирається на теорію атрибуції,
що пояснює причинно-наслідковий зв'язок між тим, що сталося, і тим, що люди
вважають причиною того, що сталося. Атрибутивний підхід до лідерства виходить з
того, що висновки лідера в рівній мірі, як і поведінка послідовників,
обумовлено реакцією лідера на поведінку останніх. Спостерігаючи за роботою
підлеглих, лідер отримує інформацію про те, як вона виконується. В залежності
від цього він робить свої висновки про поведінку кожного з працівників і
вибирає стиль своєї поведінки таким чином, щоб адекватно реагувати на поведінку
підлеглого. Наприклад, якщо лідер приписує погані результати роботи підлеглого,
вказує на його лінощі, то за цим може
послідувати догана. Якщо ж лідер вважає, що виною є зовнішні по відношенню до
підлеглого чинники, наприклад різко збільшений обсяг роботи, то лідер
постарається вирішити проблему по-іншому.
Розглянутий підхід припускає, що знання
причин, що створили ситуацію, посилює лідерське розуміння і здатність
передбачити реакцію людей на ситуацію. Концепції і моделі, розроблені на цій
основі, намагаються відповісти на питання, чому люди ведуть себе так, а не
інакше. При цьому враховується те, що в більшості випадків лідер не має
можливості безпосередньо
спостерігати за роботою підлеглого. В рамках даного підходу
лідер головним чином виконує роботу інформаційного процесора. Він веде пошук
інформаційних підказок, що допомагають йому відповісти на питання, чому те чи
інше відбувається. Знайдене в такий спосіб пояснення причин спрямовує його
лідерську поведінку.
Концепція харизматичного лідерства
Є дві протилежні позиції формування іміджу лідера. Одна заперечує взагалі
будь-який вплив лідера на організаційну ефективність, а інша – веде до
лідерської харизми та спробі послідовників приписати лідеру майже магічні, а в
окремих випадках божественні якості.
Харизма є формою впливу на інших за допомогою особистісної привабливості,
викликає підтримку і визнання лідерства, що забезпечує володарю харизми владу
над послідовниками. Як джерело лідерської влади харизма відноситься до влади прикладу,
пов'язаної зі здатністю керівника впливати на підлеглих у силу своїх особистих
якостей і стилю керівництва. Харизма дає керівнику переваги ефективніше
надавати свій вплив на підлеглих. Багато хто вважає, що отримання харизми
пов'язане зі здатністю лідера знаходити своїх залицяльників і шанувальників і
навіть змінювати їх склад залежно від ситуації. Інші визначають харизму як
набір специфічних лідерських якостей. Останнє лягло в основу розглянутої нижче
концепції харизматичного лідерства, що є, по суті, продовженням концепції
атрибутивного лідерства і споруджуваної на комбінації якостей і поведінки
лідера.
Харизматичним вважається той лідер, який в силу своїх особистісних якостей,
здатний робити глибокий вплив на послідовників. Лідери цього типу відчувають
високу потребу у владі, мають сильну потребу в діяльності і переконані в
моральній правоті того, у що вони вірять. Потреба у владі мотивує їх у
прагненні стати лідерами. Їхня віра в свою правоту передає людям відчуття того,
що він здатний бути лідером. Ці якості розвивають такі риси харизматичного
поведінки, як моделювання ролі, створення образу, ставку на великі очікування
тощо.
Дослідження свідчать, що у харизми є негативна сторона, пов'язана з
узурпацією особистої влади або повним фокусом лідера на самого себе, і
позитивна – пов'язана з ухилом на поділювану владу і тенденцією до делегування
частини її послідовникам. Це допомагає пояснити різницю між такими лідерами, як
Гітлер, Ленін, Сталін і такими, як Сахаров, Мартін Лютер Кінг і їм подібні. У
цілому харизматичному лідеру приписують наявність впевненості в собі, високої
чутливості до зовнішнього оточення, бачення розв'язання проблеми за межами
статус-кво, вміння звести це бачення до рівня, зрозумілого послідовникам і
спонукати їх до дій; неординарної поведінки в реалізації свого бачення.
Концепція переважаючого лідерства
Поняття перетворюючого або
реформаторського лідерства має багато спільного з харизматичним лідерством, але
трактується істотно. Лідер-реформатор мотивує послідовників шляхом підвищення
рівня їх свідомості в сприйнятті важливості та цінності поставленої мети,
надання їм можливості поєднати свої особисті інтереси із загальною метою,
створення атмосфери довіри та переконання послідовників у необхідності
саморозвитку. Лідер - реформатор – це перетворювач, а не рятівник, він проявляє
творчість, за ним стоять реалії, а не міфи, він веде послідовників від
результату до результату, а не від обіцянки до обіцянки, орієнтує людей на
працю, а не на дивіденди, його мета не змінити світ, а змінитися у світі через
розвиток.
Модель перетворюючого або реформаторського лідерства припускає наявність у
лідера і послідовників певної поведінки, придатного, на думку розробників
моделі, для творчого вирішення проблеми кризової ситуації.
Модель має ряд відмінних моментів. По-перше, визнається необхідним для
лідера впливати на послідовників через залучення їх до участі в управлінні,
бути самому частиною групи організації, а не «стояти над нею», з ентузіазмом
підтримувати спільні зусилля. Від послідовників потрібно не сліпе слідування за
лідером, а критична оцінка наданих можливостей і усвідомлений підхід до своїх
дій, зменшення впливу емоцій і збільшення значущості раціональності в
поведінці. По-друге, оскільки атмосфера довіри розвиває сильну взаємозалежність
між лідером і послідовниками, то виникає серйозна небезпека того, що керівник
оточить себе «підтакувачами», або ж навпаки, керівник піде на поводу у
підлеглих. Ці два традиційні підходи не придатні для лідера-перетворювача.
Висновки
Одне з гасел армії США – «Люди
і місія – насамперед!». Гарний керівник-лідер повинен забезпечити виконання
завдання, одночасно піклуючись про людей. Це можна сприйняти як чергове підтвердження
тому, що лідер насамперед веде за собою людей, а не керує ними. Хороший
керівник – це завжди лідер. Менеджер майбутнього – це той, хто вільно приймає
рішення та бере на себе відповідальність, проявляє якості лідера, включаючи
природний талант до мотивації та переконання свого оточення, має здібності до
запобігання конфліктам.
З цього всього випливає, що для
того, щоб бути лідером – необхідно працювати над собою не покладаючи рук,
розвивати свої здібності, потенціал, словом рости у своїй справі і бути
сьогодні кращим ніж учора. Вміння брати на себе відповідальність за цілий гурт
чи колектив – це одне з головних завдань лідера. Допомагати іншим, коли від
тебе не очікують допомоги, на відмінно виконувати власні обов’язки та функції,
робити всі доручення безкорисливо, не очікуючи подяки – все це, та багато чого
іншого є невід’ємними рисами успішного й авторитетного лідера. Така ж бо його
природа.
Список використаних джерел:
1.
Скібіцька
Л.І. Лідерство та стиль роботи менеджера: Навч. Посіб. –К.: ЦУЛ, 2009 -192 с.
2.
Стадник
В. В., Йохна М. А. Менеджмент: Підручник. Вид 2-ге, вип.., доп., - К.: Академвидав,
2007 – 472 ст. (Альмаматер)
3.
Таранов
П.С. Золота книга керівника. М., 2002.
4.
Штайрер
Й. Харизма керівника та управлінські архетипи / / Проблеми теорії і практики
управління. 2001. № 4.
